Якось пішла я до сповіді. Бо, як казала моя бабця, душу треба час від часу провітрювати. Стаю перед отцем і думаю: шо казати? Про нерви? Про те, шо я на людей зла? Про те, шо можу три години вибирати парфуми, а потім купити той самий, шо вже маю? Починаю: — Отче, грішна я. Отець: — У чому саме? І тут…

Коли ми з чоловіком переїхали в новий ЖК,  здавалося, ящо починається нове життя. Новий будинок. Новий двір. Нові сусіди. Новий ліфт, де всі перший час такі чемні: «Добрий день», «Доброго вечора», «Прошу». Було літо. І не просто літо, а таке, шо в квартирі +30, на вулиці +35, а дитина виходить у двір «буквально на п’ять хвилин», а вертається через три…

Частина 2. «Розочко, то вже якийсь інший рівень меркантильності» Після тих перших переказів я вирішила: все, досить. Викинула ту історію з голови й пішла собі у ТЦ Форум на закупи. А що? Життя триває. Діти їсти хочуть, чоловік існує, робота сама себе не зробить, а Розочці треба якось пережити черговий тиждень. Ходжу собі, дивлюся на всяке жіноче добро. І тут…

Частина 1. «Розочко, то вже не смішно» Йой, дівки, я вам нині таке розкажу, шо сама не знаю — сміятисі, переживати чи вже міняти номер телефону. Почалося все абсолютно невинно. Сиджу я ввечері на кухні. Чоловік десь свої футболи дивиться, діти порозбігалися, кіт дивиться на мене так, ніби я винна йому аліменти, а я собі клацаю в телефоні. І тут…

Йой, дівки, нині буде не про коханців. Хоча ні, про них теж буде. І про чоловіка. І про бізнес. Бо Розочка вам давно казала, що жінка після 35 років має бути не просто красивою, а ще й фінансово стратегічною. То була історія восьмого березня. За два тижні до свята я побачила ЇЇ. Сумочку. Таку файну, що в мене аж тиск…

Йой, дівки, я вам нині маю таке розказати, що якби моя бабця це прочитала, то сказала би: “Рузю, та ти вже в тому інтернеті зовсім здуріла!” Але ми тут свої. То кому, як не вам? Знаєте, я люблю Temu. Ну бо як не любити? Заходиш купити органайзер для шкарпеток, а виходиш із кошиком на 1247 гривень і там чомусь ще…