Частина 1. «Розочко, то вже не смішно»
Йой, дівки, я вам нині таке розкажу, шо сама не знаю — сміятисі, переживати чи вже міняти номер телефону.
Почалося все абсолютно невинно.
Сиджу я ввечері на кухні. Чоловік десь свої футболи дивиться, діти порозбігалися, кіт дивиться на мене так, ніби я винна йому аліменти, а я собі клацаю в телефоні.
І тут — дзинь!
Монобанк.
Хтось переказав мені 1 гривню.
Я така:
— Ну, напевно, хтось помилився.
Дивлюся на ім’я — незнайоме.
А в призначенні платежу написано:
«Ви сьогодні дуже гарно виглядали.»
Я аж телефон від себе відсунула.
Бо, перепрошую, але коли тобі приходить гривня з компліментом, то це вже не банківська операція. Це львівська амурна диверсія.
Я, звичайно, гроші не повернула.
Бо яка я дурна?
То була гривня. Не квартира.
Показала Валєрці. Він, як завжди, замість допомогти, каже:
— Розочко, може, то я тобі перекинув?
— Валєрко, ти маєш мій номер. Не вдавай із себе фінансового шпигуна.
Посміялися і забули.
А наступного дня я йду собі на каву.
Дзинь!
Знову Монобанк.
1,01 грн.
Призначення:
«Вчора ви сміялися з подругою біля кав’ярні. Вам дуже личить, коли ви смієтеся.»
Дівки…
Я каву поставила на стіл і просто сиджу.
Бо перше я ще могла списати на випадковість.
Але звідки він знає, де я була?
Пишу подрузі:
— Ти часом нікому не розказувала, шо я нині біля кав’ярні?
Вона:
— Розочко, ти здуріла? Я сама вдома.
Я вже така: ага…
Того вечора я спеціально нічого не викладаю. Ні сторіс, ні фото, ні геолокацій. Взагалі тиша.
І тут близько одинадцятої ночі…
Дзинь.
Я навіть боялася відкривати.
5 гривень.
А в призначенні:
«Не переживайте. Я не збираюся вам нічого робити. Просто давно хотів вам щось сказати, але ви б не повірили.»
Йой.
Я вам клянуся, тут мені вже стало не до сміху.
Бо тепер головне питання було навіть не «ХТО ЦЕ?»
А:
«ЗВІДКИ ВІН ЗНАЄ, ЩО Я ЗАРАЗ САМЕ ВДОМА?»
І тут приходить ще один переказ.
10 гривень.
Я відкриваю призначення…
І в мене аж руки похололи.
Бо там було написано ім’я чоловіка, якого я не бачила вже майже десять років.
Але найгірше було навіть не це.
Я точно знала, що він не міг мати мого номера телефону.
Продовження буде. Бо після наступного переказу Розочка вже не сміялася.
