Йой, дівки, нині буде не про коханців. Хоча ні, про них теж буде. І про чоловіка. І про бізнес. Бо Розочка вам давно казала, що жінка після 35 років має бути не просто красивою, а ще й фінансово стратегічною.

То була історія восьмого березня.

За два тижні до свята я побачила ЇЇ. Сумочку. Таку файну, що в мене аж тиск підскочив. Знаєте, коли дивишся на річ і розумієш, що без неї жити можна, але вже не хочеться?

Правда, коштувала вона як дві мої зарплати. Ну або як пів року моїх обіцянок чоловікові, що “я вже нічого не буду собі купувати”.

І тут пише мені коханець:

— Розочко, що ти хочеш на 8 березня?

Ну я ж жінка чесна. Кажу:

— Хочу ось ту сумочку.

Вислала посилання. Він подивився, трохи помовчав, зітхнув як дорослий чоловік, який уже змирився зі своїм вибором жінок, і просто скинув гроші.

Йой, думаю собі, яке життя прекрасне!

Але тут у гру вступає мій чоловік. За два дні до свята він раптом згадує, що має дружину.

— Кохана, а що тобі купити на 8 березня? Бо я шось забув…

І тут мене щось вкусило. Може, жіноча образа. Може, ретроградний Меркурій.

Думаю собі: “Забув? Ну то треба чоловіка трохи повиховувати.”

І показую йому… ТУ САМУ СУМОЧКУ.

Чоловік дивиться на мене. На ціну. Знову на мене. Каже:

— Та якщо вже купувати, то купувати! Таку носити можна і на Різдво, і на Пасху, і на всі празники і по святах на роботу.

І купив.

Йой, дівки, якби ви бачили моє лице того дня! Я була щаслива, як кіт, якому відкрили банку паштєта о третій ночі.

І думаю собі: а до сумочки ж треба платтячко! Бо яка ж то поважна львівська пані піде вигулювати брендову сумочку без відповідного луку? То майже гріх.

Купила ще й платтячко.

І тут сталося найстрашніше.

Прокинулася моя совість.

Два дні я ходила по хаті й думала, що десь там нагорі вже записали мене в окремий список. Бо сумочка є. Платтячко є. А совість почала гризти мене сильніше, ніж моя кішка нову коробку.

І тут мене осяяло!

Я взяла решту грошей і поїхала купувати корм для котиків і песиків у притулок. Купила повен багажник всяких смаколиків, відвезла пухнастим і відчула, що карма почала потрохи очищатися….

Але то ще не все.

По дорозі додому зайшла до церкви. Купила свічки й поставила за здоров’я обох чоловіків.

За чоловіка. Бо терпить мене вже стільки років.

За коханця. Бо має добрий смак на подарунки.

Постояла хвилинку, подумала про своє життя і зрозуміла одну річ.

Бог точно любить жінок. Інакше він би не придумав ні сумочок, ні знижок, ні чоловіків із хорошими зарплатами.

Мораль історії від Розочки:

Якщо вже грішити, то робіть із того добру справу. Купіть корм котикам, поставте свічку в церкві і пам’ятайте: совість — то дуже дорога річ. Але значно дешевша, ніж психотерапія.

З любов’ю, ваша Розочка. Яка вміє перетворити почуття провини на благодійність і красивий образ на 8 березня.